Якби не я , то ти б так і залишилась:

бідна, голодна, нещасна, одинока, в селі, в аптеці, без житла, без роботи, без клієнтів і тд.

Знайомо?

Точно знайомо.

Я вірила в цю ілюзію до 32 років.

Попала в цю пастку в підлітковому віці і повірила, що сама нічого не можу, не вмію, не здатна.

Це було дно внутрішньої нікчемності. Не віриться, що я була така невпевнена в собі?

Закінчився другий курс медінституту.

Я в пошуках нових способів заробітку.

Літній сонячний день.

Їду в трамвайчику по Личаківській.

Облягаюча сукня, волосся розплетене, нижче дупи – дівка.

Вийшла на своїй зупинці, раптом мене наздоганяє чоловік. Старший.

– Доброго дня! Можна у вас запитати? – чую акцент. Іноземець.

– Так, звичайно.

– Ви не студентка медінституту?

– Саме так. Другий курс закінчила.

– Я маю до вас ділову пропозицію. Можемо все обговорити за кавою?

– Звичайно.

Ми сіли на Митній в «Кастеляріі».

– Я директор благодійного фонду в Польщі, шукаю студента медика для роботи. Ми співпрацюємо з різними компаніями, привозимо ліки та устаткування для лікарень.

Кожен з вас по своєму уявляє мій робочий день.
Колись був і такий період.

Дороблювались останні деталі інтер’єру і потрібно було визначитись з меню.
Що я знала на 100%- це те, що в мене не буде відбивної і картоплі пюре.
Чому?

Бо тоді це була сама стійка асоціація з кафе чи рестораном.
Я особисто не люблю картоплю пюре і зробила егоїстично – не включила її в меню.
Не переживайте, зараз ми її готуємо, якщо гості попросять. Але в меню немає і сьогодні.

Середньовічні дійства, які я три роки поспіль організовувала на території Олеського замку мали різні теми: Середньовічна учта, шотландська забава, свято Івана купала.

Хотілось іншого формату.

Я подумала, що можна провести у вигляді фестивалю – цілий день активностей та смаколиків з 11 до 18.

Гостей кажуть, що наш сирник – один з найсмачніших на Західній Україні.
Тому і вирішила зробити «Свято сирника».

Танці, лицарські розваги, конкурси – безкоштовно.

Кава, сирник – продається.
Два тижні підготовки – сценарій, реклама, підрядники, логістика.

І от настав цей день.
Який з самого ранку не завдався.
Закупляючи на гуртівні смітники та одноразовий посуд, травмувала собі пальця

З 1 червня я змогла запустити лише верхній зал ресторану “Гридниця”.
До мене приїхала молода пара, яка хотіла провести весілля – і я зрозуміла: з одним залом це просто неможливо організувати. Хочу більших замовлень – мушу зробити другий зал.

Тестовий режим роботи ресторану “Гридниця” потрібно було переводити в робочий.
Я придивлялась до дати. 1 червня видалось мені ідеальним днем для офіційного відкриття. Ніякої помпезності, журналістів і зірок не передбачалось. Просто мав вибитись перший фіскальний чек.

Страшна, не побоюсь цього слова, перша зима в Олеському замку дала чітке розуміння – щось потрібно придумати, що люди хотіли їхати 70 км до мене. Логічним було організувати театралізовані середньовічні дійства. І тому весною, з новими мріями і цілями, я почала планувати.