Хотілось іншого формату.

Я подумала, що можна провести у вигляді фестивалю – цілий день активностей та смаколиків з 11 до 18.

Гостей кажуть, що наш сирник – один з найсмачніших на Західній Україні.
Тому і вирішила зробити «Свято сирника».

Танці, лицарські розваги, конкурси – безкоштовно.

Кава, сирник – продається.
Два тижні підготовки - сценарій, реклама, підрядники, логістика.

І от настав цей день.
Який з самого ранку не завдався.
Закупляючи на гуртівні смітники та одноразовий посуд, травмувала собі пальця дверцятами автомобіля.
Їхати в лікарню – не було часу.
Перемотала (добре, що я медсестра і вмію надавати першу медичну допомогу).
Вигляд – зовсім не естетичний.
Враховуючи, що саме я мала варити всю каву.

Олесько. Замок.

В шатрі, на свіжому повітрі, ми виставили наші смаколики – 15 видів кави, наливки та 7 видів солодкого.
Хто зголоднів, міг пообідати в Гридниці.
На 13 годину почали масово збиратись люди, і свято набирало обертів.

Люди вивчали середньовічні танці, стрибали в мішках, стріляли з лука та арбалету, вчились ходити на ходулях, гуляли по замку, дивились справжні бої лицарів.
Ясно, що пили каву з сирником.
Були, правда, і ті, хто вимагав безкоштовних не тільки розваг, а й страв.

Якась жіночка кричала на мене:
- Ви, така-сяка, наживаєтесь на людях. Ми приїхали на свято – а тут потрібно заплатити….

Мені ж страшенно болів не тільки палець, а вже й рука.
Добре, що це ліва – бо я варила каву одночасно в 6-ти турках на піску.
Сама придумала, сама викручуйся).
До кінця дня втомилась так, ніби день картоплю копала в мами на городі.

Вечір.

Задоволені гості потрошку роз’їзджались додому.
Я сіла на сходах Гридниці – підбивати Дебет-Кредит.
Порахувала і заридала:

• 2 тижні підготовки,
• 18 задіяних людей,
• 12 годин на ногах,
• виробнича травма руки (шрам досі є)
• в мене мінус 300 гривень.

Знаю, що сума невелика.
Мене доконав сам факт, що я зробила це в мінус для себе.
Мої дівчата заспокоювали, що не в грошах щастя.
Але настрій в мене був на «мінус 300 процентів».

Що цікаво, найбільше позитивних відгуків отримало саме це свято. Мені довго телефонували люди, дякуючи за гарний, смачний день і класні емоції.

Добре, що вони поїхали щасливі додому.
Все решта – дрібниці.
Поплакала, витерла сльози – і далі щось придумувати.

Веселе життя ресторатора, скажу я вам.
Тому, без помилок і «мінусів» - НІЯК.