Тестовий режим роботи ресторану "Гридниця" потрібно було переводити в робочий.
Я придивлялась до дати. 1 червня видалось мені ідеальним днем для офіційного відкриття. Ніякої помпезності, журналістів і зірок не передбачалось. Просто мав вибитись перший фіскальний чек.

Я вже третій(!) раз приїхала на замок за кермом. Моє перше авто "Жигулі-4", щоб все вмістилось в багажник.

31 травня підходить до мене Роман Петрович Соломко, директор музею, і питає:
- Ти знаєш, що до нас завтра приїжджає Ющенко?
- Завтра!?? Сюди??
- Так, і обід в тебе...

Я перелякано телефоную до Бориса Григоровича Возницького, уточнити, чи то правда.
- Та ти не переживай. Це не офіційний візит. (Що таке "офіційний урядовий
візит" я дізналась пізніше.
- Він буде з дружиною і друзями.

Німа сцена.... я не знала, куди бігти та що робити.
Зранку поїхала в Броди на базар. Там навчилась "одним бігом" здавати та паркуватись заднім ходом. З того переляку, взагалі зник страх керувати автомобілем. Ну заглухнула, ну не той поворот, ой не те світло.

Приїхала в ресторан — паніка далі, бо ми мали дуже скромне меню.
Нарешті, в дверях з′явився Борис Григорович Возницький з гостями. Я привіталась і повела їх в зал, запропонувала страви та побігла на кухню різати салати.
За цією справою мене застав Віктор Андрійович Ющенко з дружиною.
Борис Григорович показував їм нашу кухню. Як я тоді пальці собі не відрізала, не знаю.
Згодом прибігли мої дівчата і сказали, що мене чекають в залі.
"Все. Кінець. Напевно не смачно..." -  подумала я.
Витерла руки та пішла в зал до гостей. Там була Оксана Білозір з чоловіком, Любомир Медвідь з друзями.

Але сталось зовсім інше. Підвівся Борис Григорович, і почав розповідати про мене. Що я, така маленька, худенька дівчинка, зробила неймовірні перетворення в ресторані. Що він абсолютно не очікував таких ремонтів і такої віддачі, що я точно божевільна бо вибрала це робити й роблю.

І хвалив мене перед гостями, а я стояла і не могла зупинити потік сліз.

Не звикла я до таких слів... і була просто щаслива, що він мною гордиться.
Я ще раз дякую йому, що повірив в мене серцем.

Обід моїх гостей закінчився чудово. Віктор Андрійович отримав в подарунок глечик з мого посуду (ви пам′ятаєте що він весь був ручної роботи).
Вони розрахувались, подякували та поїхали далі.
Я вибила свій перший фіскальний чек і була неймовірно щаслива, що все сталось саме так.
Я дійсно повірила, що це знак - в мене все вийде.

Люблю вас, шукайте тільки добрі знаки на своєму шляху.