Кожен з вас по своєму уявляє мій робочий день.
Колись був і такий період.

Дороблювались останні деталі інтер'єру і потрібно було визначитись з меню.
Що я знала на 100%- це те, що в мене не буде відбивної і картоплі пюре.
Чому?

Бо тоді це була сама стійка асоціація з кафе чи рестораном.
Я особисто не люблю картоплю пюре і зробила егоїстично - не включила її в меню.
Не переживайте, зараз ми її готуємо, якщо гості попросять. Але в меню немає і сьогодні.

Шеф кухарем був Віталій Шуфан - молодий, амбітний хлопець, який підтримав мою ідею і працював зі мною більше року.
Для нього я винаймала житло в Олесько, сама ж певний час доїжджала маршруткою.

Як виглядав мій день?

6.00 підйом і поїздка на Краківський базар за продуктами.
Звідки з повними пакетами на 2-гу автостанцію.
1.5 -2 години в маршрутці- і я в Олесько.
Ще півгодини пішки і я біля замку.

Вдень я готувала з поварами страви, обслуговувала з офіціантами, варила каву на барі.

Посади бармена в нас немає і до сьогодні. Це моя улюблена справа в ресторані - готувати каву для гостей.

Я чекала тих сотень туристів, які гуляли по замку і ЧОМУСЬ не йшли до нас...

Ні пообідати. Ні кави випити, ні води..
Я неймовірно раділа тим, хто заходив.
Розповідала - що ми "пробуємо" працювати, що в нас сьогодні борщ і голубці, вареники та крученики, накладанці та компот.

В 18.00 ресторан зачинявся.

Я любила залишитись бодай на півгодини. Замести підлогу, щось помити, переставити горнята.
Це був для мене своєрідний ритуал- я і моя Гридниця.

Потім маршрутка Броди- Львів...
Маршрутка по Львову, і я вдома...

І на наступний день знову Краківський базар..

Мені ніхто не обіцяв, що буде легко.
Прояв Королеви не в тому, щоб носити на голові корону, а у відповідальності і чесності.

Відповідальності за своє слово, за своє маленьке королівство, за людей- які повірили.

А чесність- перед собою. Усвідомлювати, що ніхто мені нічого не винен, і кожне моє рішення - це МІЙ свідомий вибір.
Деколи дуже нелегкий.