3.Канада. Життя в сім’ї

Після неохочого вильоту з України і стресового тижня в тренувальному таборі, я була не готова до подальших сюрпризів від організаторів програми. Тому наступного дня я зателефонувала нашій керівничці групи й зробила справжній скандал.

Вона приїхала подивитись на ситуацію.
Після довгих перемовин – ми домовились про таке:

  1.  Двері нам ставлять розсувні – гармошка.
  2. Нішу для одягу закривають шторою.
  3.  Знаходять маленький письмовий стіл і лампу (я весь вільний час вчила англійську, бо вже ПРИПЕКЛО)
  4. Розселити нас по різних ліжках – немає можливості…

На моє питання - «Що з моїм багажем?» - керівничка відповіла:
- Це твої проблеми. Телефонуєш і виясняєш.
- Я ж не знаю англійської….
- Ти знала, куди летіла. Розв'язуй свої проблеми сама.
І щоб закрити тему багажу – його так і не знайшли.

І тільки завдяки тому, що мої друзі «дістали» представництво авіаліній в Україні – я отримала свою грошову компенсацію – під Новий рік.

Харчування

За три місяці перебування в Канаді я поправилась на 5 кг. Це було незрозуміло, бо мій організм майже не приймав їхніх продуктів.
Мені постійно болів шлунок, нудило. Зранку тости (хліб на сумішах – він НІЯКИЙ), масло – це не наше масло, а спред. Справжнє масло ДОРОГЕ. Всі овочі – без смаку навіть восени. Коли я попросила купити продукти на борщ і зварила його – мала догану від Гезер. Виявляється – все, що вариться довше 20 хв – їм не підходить, бо дорогий газ, світло і продукти.
Гречки – немає. Каші – ду-уже обмежений асортимент. Яйця – без смаку. Ти щось їси. Але якщо закриєш очі – немає різноманітності та глибини смаку. Все – штучне, чи то курка чи свинина – не зрозуміло.

Нас возили на екскурсію на справжній фермерський ринок – і просто показували – «оці продукти без хімії, тому вони дуууже дорогі. Ми не можемо собі цього дозволити».
В нас на Україні – прекрасні, якісні продукти можна знайти будь-де. Ми щасливі люди, бо знаємо смак молока, сиру і картоплі.
Життя і проблеми – у нас з канадцями різні (я пишу виключно про свою ситуацію і своє оточення),
У Львові ввечері я переживала – як пройти по темній вулиці тих 500 м від маршрутки додому щоб ніхто не напав. Як встигнути набрати води? (яка з 18.00 до 21.00) Як зігрітись в міжсезоння? Як назбирати на пралку? Де ще я можу заробити пару гривень?
А вони писали листи до роботодавця з проханням відшкодувати оплату плавання для дитини, бо їхня заробітна плата низька (8000$). Іпотека, страховки, навчання – це забирає основну частину їхніх грошей.

Я попала в абсолютно чужий світ цінностей. Що для мене важливо – їм це було байдуже, що важливо для них – викликало здивування в мене.
Наприклад, вікна.
Ідеш вулицею (взагалі крім мене і Жоель по вулиці ніхто не ходив, бо всі мають автомобіль і їздять. Але громадський автобус був. Звичайно на дотаціях.

В автобусі перебувало до 10 осіб – не більше. Великий, гарний, чистий – і порожній.
Так от – на вулиці ВСІ вікна без штор. ГОЛІ. І людям так комфортно. Коли ми попали в інший район і декілька будинків були вибудувані з цегли та вікна оздоблені шторами — виявилось, що там проживають українці.

Для нас «надійно», «гарно», «моє», «тепло», «затишно» «смачно» - це не просто слова, в нас це в крові.
Це цінно для нас.

Спробуйте сьогодні з’їсти щось домашнє з закритими очима – хліба Бородинського шматочок, огірочка соленого (домашнього), або суп з фрикадельками, а тортика… мммм – це суцільна насолода.

Ми живемо в раю
Цінуймо, те що маємо.