Римські канікули

Римські канікули

Побачення з Римом я мала двічі.
Перший – більше 20 років тому.
Ця поїздка була доленосною, бо я потрапила у Ватикан на аудієнцію до Івана Павла ІІ. Неймовірна зустріч, про яку я писала раніше.

В той час, ще не було грошей ні на піцу, ні на каву, ні на вино.
Ноги були стерті в кров, від намотаних кілометрів і незручного взуття.
Втомлене тіло не сприймало величі та краси.
В голові крутилась одна думка:
- Я повернусь. Я обов'язково повернусь і надихаюсь цим містом.

Другий – 2 роки тому.
І щоразу мені було мало.

Я мріяла одягнути легку сукню, зручне взуття, і повільно, з насолодою гуляти вулицями.
Пити каву на висоті пташиного польоту і просто дивитись і дихати.

Тому, коли в квітні, на каві, виникла ідея полетіти кудись четверо – було два варіанти Барселона і Рим.
Зорі зійшлись на другому).
Відразу купили квитки на літак.
Вже влітку, зрозуміли, що хочемо поїхати ще у Флоренцію (з нею в мене теж особливі стосунки).
Забронювали всі екскурсії, житло і з трепетом очікували жовтня.
Рим зустрів нас теплом і смачним капучино.

Нарешті, я не поспішала.
Це такий кайф – не бігти за екскурсією, а гуляти в своєму ритмі.
Отримувати компліменти.
Пити вино на терасі.
І шепотіти:
- Привіт, Рим! Я повернулась! Я люблю і захоплююсь тобою. Ти - найвеличніше місто, з усіх, які я бачила….. Відкривай свої обійми!

Ватикан

Ще у Львові, ми замовили індивідуальну екскурсію по Ватикану, щоб неспішно пройтись і все подивитись.
На жаль, їхнє розуміння «індивідуальної» і наше, зовсім різні речі.
Ми йшли великою групою.
Із задекларованих трьох годин, годину ми стояли в черзі «для тих, хто без черги» щоб зайти і взяти квитки.
Добре, що я тут вже була і мала свої враження.
Людей було стільки, що сприймати полотна, скульптури чи насолоджуватись розписаною стелею було неможливо.

І це не піковий сезон!
Ставало млосно від тисняви і браку повітря.
Вдихнути вдалось лише в Соборі Святого Петра.

Собор вражає.

Завжди.
А особливо п'єта Мікеланджело «Оплакування Христа». Вона залишається моєю улюбленою скульптурою, з усіх, які я бачила.

Пантеон

Особливе місце.
Трепет, легкість, повне розчинення. Усвідомлення себе малесенькою частинкою і разом з тим – цілим всесвітом. Люди живуть і вмирають.
Династії, правителі – змінюються.
Держави ведуть війни.
А тут – завжди моляться.
Це відчутно.

Нам пощастило, бо ми прийшли за 10 хвилин до служби і залишились.
Якщо вам по часу так вийде - зробіть так само.

Туристів просять вийти, поки триває служба.

Але ви можете залишитись і насолоджуватись чоловічим співом, аурою та величчю Пантеону.

Колізей

Не змогла, не хотіла заходити в середину.
Після книжки Генріка Сенкевича «Камо грядеши», мені всі ці образи і картини стояли перед очима. Враження, ніби мене розпинали і палили, розривали дикі звірі.
Краса і велич самого творіння не переважила думок про кількість смертей.

Згадували з дівчатами, що попасти на концерт на Арені Львів – завжди потрібно 1,5 години, щоб всі зайшли. А тут – 40 тисяч заходили і сідали за 15 хв.
Вміли зробити.

Це була хороша традиція - залишати як символ чергової перемоги - нову арку,  площу або фонтан, чи навіть побудувати собор.
Тепер цілий світ має чим захоплюватись.

Божевільна четвірка

Наші римські канікули вдались по багатьох причинах.
Головна– це вимріяна поїздка чотирьох подруг.

Ми всі різні.
В кожної свій бізнес, мрії і плани на життя, різний сімейний стан.
І це прекрасно.
Бо разом – ми маємо чим ділитись.

Ірина Панчишин підготувала нам маршрути.

Як справжня вчителька історії, хоч і в далекому минулому - розповідала про пам'ятки, людей і події в Римі.
Вона потурбувалась про канапки і печиво, про житло і квитки на потяг.

Аня Дідух –прекрасно знає англійську, подорожує не один рік. І що саме головне – вона все знає про шопінг за кордоном.
Я профан в цьому.

Але дякуючи їй, підібрала подарунки донечкам (і попала 100%), оновила свій гардероб, ще й повернула на кордоні "таксфрі".

Христина Лисканич – відповідальна за всі наші маршрути, таксі, таймінг. Ніжний контролер-координатор.

Моя відповідальність була за сніданки.
І щоб наш відпочинок справді став незабутнім – я організувала фотосесію.
Набрала в гуглі – «фотосесія в Римі», і так познайомилась з Борисом Сільченко.

Фотограф, що родився у Львові, живе в Одесі, фотографує в Італії.
Ми не ходили по туристичних місцях, а шукали атмосферу.
Було легко і весело.
Майже як в серіалі «Секс і місто», тільки в Римі.

Ми не все встигли, що запланували, але дівчачі поїздки - це краще будь-якого тренінгу чи навчання.
Розмови під пляшечку сухого білого ввечері зі смачним прошутто і в'яленими помідорами - найкраща психотерапія 😊

Головне, кожна з нас, їхала додому з думками:
«В мене найкращий чоловік.
В мене прекрасні діти.
В мене улюблена справа.
Я щаслива жінка!»

 Подорожуйте з тими, кого ви любите!