Софійка в нашій сім’ї найбільш виважена і серйозна, тому я за неї не переживаю.

Мені просто було цікаво – як вони там?

Цілий день не було зв’язку. Нарешті, пізно ввечері, вона підняла трубку:
- Так, мам, все добре. Я жива. Правда змокла і замерзла, бо коли ми спускались назад, почався град.

Мене лупило несамовито. І дуже боляче по хрящиках вух…. Брудні і мокрі повернулись в будиночок. Відігріваємось. Господарі садиби не дозволяють попрати речі. Ми голодні. Попросили каструлю зварити вареники – господиня сказала, що це буде коштувати 30 гривень, бо газ дорогий… Нам це дорого..
- Моя маленька… добре, що все добре. Відігрівайся. Люблю тебе.

Так, їм не повезло на господарів.
Але мені повезло з дитиною.

Коли в цю суботу я сама піднімалась на Говерлу, то зовсім іншими очима подивилась на все.
Я мала 2 куртки – і замерзла наверху повністю.
Ноги болять до сьогодні, від крутого спуску.
Як вона спускалась в ГРАД?

Я навіть уявити цього не можу.
Добре, що я зробила сходження після Софійки.

Тепер – вона мій маленький герой.

І хоч є багато речей, за які я на неї бурчу, є багато речей, яких я можу в неї повчитись.
Вже доросла.
Вже самостійна.
Не всі діти виграють олімпіади чи конкурси.
Не всі є спортсменами чи музикантами.
Не всі вчаться на відмінно.
Але всім їм потрібно знати, що для мами вони – самі любимі, самі найкращі.

Люблю тебе, моя донечка!!