04
Серпень
Тарас Атаманів
Люблю знайомства, які починаються з конфлікту.
Так і цього разу.
В ресторанi "Гриднниця було замовлене весілля. Українка і американець. Дуже гарна, позитивна пара. Щоб здивувати гостей, молоді замовили повну середньовічну програму.
Літо. Жара.
Початок мав бути о 15.00.
Всі є, крім «дружбів» і фотографа.Ми чекаємо перед воротами - я, молоді, ведучий, лицарі, дівчата в середньовічних костюмах.
Годину – нема нікого.
Другу – нема нікого. Гості чекають в ресторані.
Приношу з ресторану молодятам канапки, щоб не знепритомніли від голоду. А чекаємо, бо з дружбами немає зв’язку, і ми не знаємо, коли вони будуть.
Потрібно все зняти на відео і зробити гарні фото.
Нарешті приїхали.
Виявилось – заблукали. Поїхали не тою дорогою.
Знервовані всі.
Треба швиденько за столи – знімати напругу.
Поки всі піднімаються до замку, я бачу, що на землі лежить сумка. З кращих міркувань беру її, і тут чую:
- Хто вас просив?! Не чіпайте! Поставте на місце. Я сам все заберу. Там дорогі об’єктиви. Зараз мені потрощите все!!
Між нами відбулась словесна перепалка.
В той момент я думала не найприємніші речі про нього.
Кожен з нас переживав за свою сторону роботи на цьому весіллі.
Згодом виявилось – що це ЄДИНИЙ фотограф, який вислав мені фото з весілля (як і обіцяв).
Почала читати і слідкувати за його роботою в соцмережах. Мені імпонували його думки, відношення до життя, до своєї справи. Зробила в нього фотосесію – нашвидкуруч. Без макіяжу, без перукарів, без стилістів.
До сьогодні, це моя улюблена серія фотографій.
Він ПРОФІ.
Дякую тобі, Тарасе!
