Якби не я , то ти б так і залишилась:

бідна, голодна, нещасна, одинока, в селі, в аптеці, без житла, без роботи, без клієнтів і тд.

Знайомо?

Точно знайомо.

Я вірила в цю ілюзію до 32 років.

Попала в цю пастку в підлітковому віці і повірила, що сама нічого не можу, не вмію, не здатна.

Це було дно внутрішньої нікчемності. Не віриться, що я була така невпевнена в собі?

Майже про кохання

Вона трапилася більше 10 років тому. Я вперше їхала в Київ представляти свій ресторан "Гридниця" на туристичній виставці. Осінь. 92 потяг Львів-Київ. Купе. Я готова до сну – без косметики, волосся – в хвостику, поздоровалась з своїми попутниками і швиденько вмостилась на другій поличці. Заснула солодким сном. В Києві, симпатичний хлопець з нашого купе, запропонував провести мене до виставкового центру. Я не відмовилась. А після 18.00 в мене залишалось море часу до відїзду, тому я прийняла пропозицію подивитись вечірній Київ.

Переодягнулась в свою королівську оксамитову сукню і цілий день роздавала наші буклети, розповідала про Олеський замок Читати далі

Ти перейшов межу..

Ти дивився в мої очі і бачив там страх. Почуття влади над ситуацією розливалось медом по твоєму тілу. Ти сміявся з моїх сліз, і мріяв побачити мене на колінах. Зламану. Безсилу. Розбиту. Принижену.

Ти перейшов межу. Я закриваю очі і роблю глибокий вдих. Видих.

Ти помилився. Я колись була Попелюшкою. Але ти не помітив, коли я стала Королевою. Вдих-видих. Я не зламалась. Я зігнулась, щоб набратись сили для відсічі.

Ти перейшов межу. Гірше не буде. Коли мені немає що втрачати, я стаю всесильна. Бо я вільна.

Я відкрию очі і подивлюсь в твою душу. Душу боягуза. Моя сила в правді. Я готова.

         Маленьке, худеньке, швиденьке, непосидюче, розумне, небезпечне, з довгою косичкою, задертим догори носом і тоненькими сірничками-ніжками дівчисько – це я.

При цьому − завжди «ділова ковбаса».

Від народження.

Всі повинні називати мене Я-Р-О-С-Л-А-В-А, незважаючи на неможливість вимовити це складне слово малим дітям.

Якщо хтось скорочував моє ім’я до «Славка» – автоматично ставав ворогом.

Закінчився другий курс медінституту.

Я в пошуках нових способів заробітку.

Літній сонячний день.

Їду в трамвайчику по Личаківській.

Облягаюча сукня, волосся розплетене, нижче дупи - дівка.

Вийшла на своїй зупинці, раптом мене наздоганяє чоловік. Старший.

- Доброго дня! Можна у вас запитати? – чую акцент. Іноземець.

- Так, звичайно.

- Ви не студентка медінституту?

- Саме так. Другий курс закінчила.

- Я маю до вас ділову пропозицію. Можемо все обговорити за кавою?

- Звичайно.

Ми сіли на Митній в «Кастеляріі».

- Я директор благодійного фонду в Польщі, шукаю студента медика для роботи. Ми співпрацюємо з різними компаніями, привозимо ліки та устаткування для лікарень. Читати далі