В років 20, у мене була стійка асоціація зі словом «пристрасть» - це секс. Такий, як показують в кіно. Переважно остання сцена: «і їхні тіла злились воєдино…» - завіса.

Але, дорослішаючи, я розуміла, що це поняття набагато більше, ширше і глибше.
Сьогодні моя пристрасть це саме життя.
Жити – це відчувати тремтіння в колінках і збудження не тільки перед романтичним побаченням, а й перед звичними, здавалось би, речами.

Коли тепло і метелики в животі від того, що попереду вільний день, і я матиму час для малювання.

Коли я підстрибую і плескаю в долоні, бо знайшла цікавий курс – саме такий, який шукала. І очікування початку навчання не дає спокійно заснути.

Коли їду в гори та посміхаюсь цілу дорогу, а серце тарабанить, як скажене в грудях. Мене чекає 3 дні тиші, пахощів лісу, туманних ранків і тихих вечорів.
Якогось зовсім інакшого відчуття життя, ніж в місті.

Коли блаженством розливається по тілу музика.
Є я і ритм.
Спонтанний танець дома на кухні.

Коли пальці пробігають по холодній гладенькій мозаїці творінь Гауді, а по тілу — мурашки.

Коли десь в тілі зароджується нова історія. Вона росте, набуває настрою і барв. А потім народжується.

Життя набуло іншого сенсу, коли я навчилась його ПРОЖИВАТИ.
В кожному моменті є справжнє чудо.
І в кожній справі, яку ми робимо, має бути любов і пристрасть.
Без цього не варто навіть починати.