Я почала малювати десять років тому.
Рутинна робота в ресторані мене вимотувала, я відчувала: «Мені терміново потрібне ЩОСЬ для душі».
Цим «щось» стали вечірні заняття для дорослих в художній школі ім. О. Новаківського.
Я пробувала, в мене не виходило, це мене злило, я нервувалась, але вчилась далі.
Накупила собі фарб та пензлів. Натхнення приходило рідко, часу було ще менше. Відповідно і результати моєї творчості мене не радували.
Але в той час це була своєрідна медитація. Мені просто потрібно було переключитись.
Остаточно я полюбила фарби лише з другого разу.
Осінь 2013 року.
Ми живимо біля телевізорів – що ТАМ на Майдані?…
Паніка, яка охопила мене – багатьом вам теж знайома. Що робити? Що буде? Як буде? Моїй Анічці 2 рочки, Софійці 10..
В ресторані "Гридниця" людей немає по тижню. Ніхто не заходить. Всі мої вільні гроші вкладені в інший проєкт. Ті, що були дома – стрімко тануть.
Кожного дня потрібно возити старшу в школу, а на бензин просто не вистачає грошей.. Плакати при дітях – не можу, бо налякаю їх. Ходжу як примара..
Від стресової ситуації вдома – обоє дітей злягли з температурою..
Я взяла себе в руки та подумала: від того, що я панічно боюсь майбутнього – легше не буде ні мені, ні дітям. Потрібно терміново витягувати себе зі стану жертви в стан …….??? Який? Не знаю!
Що я люблю робити? Що мене надихає? Що я любила робити в дитинстві??
І я знову згадую малювання!
На приватні уроки грошей не було, отже будуть майстер-класи в інтернеті. Швиденько знайшла те, що мені потрібно..
Я передивлялась їх, смакувала, і мріяла про час – коли візьму пензлики та фарби в руки.
Домовилась з мамою, щоб забрала Анічку до себе на 2 дні. Але до «цих двох днів» був ще цілий тиждень. Цілий тиждень очікування, поки я змогла поринути в цей паралельний, прекрасний світ.
Зранку я випивала каву – і малювала, не їла, не гуляла, не читала – тільки малювала. За цих 2 дні народилось 4 роботи, і коли я глянула на годинник наступного дня, стрілка показувала 15.30 в мене ще ЦІЛИХ три години! Побігла за новим полотном.
Це було шалене, нереальне відчуття – я була між небом і землею.
Я знову захотіла жити, знайшла вихід з цієї надскладної ситуації в бізнесі, не збанкротувала. Фарби вирвали мене з того емоційного болота, в якому я опинилась.
Сьогодні я не можу НЕ малювати.
Добре я це роблю чи погано, правильно, чи не правильно, потрібні мої роботи ще комусь чи ні – я це люблю і творю.
При будь яких обставинах пам’ятайте – всі ресурси в нас самих.
А для мене це один з найголовніших.
