Я люблю символи.
Коли вперше побувала в Стамбулі, відчула на рівні тіла нові вібрації.
Ця чужа для мене країна, і водночас, щось до болю в серці – рідне. Далеке рідне.

Гуляючи музеями та вуличками, я зупинялась біля орнаментів з гранатами і могла роздивлятись їх годинами.

Час зупинявся для мене.
Гранати символ гармонії, плодючості, достатку.
Розповім вам дивовижну історію, саме про гранати.

Мої картини народжуються в різний спосіб:
- від мого настрою;
- трансформаційні для мене;
- чарівні для когось.
Це правда.
Якщо я малюю для когось конкретного картину, закладаю зміст в роботу, в цієї людини збувається бажання. Як це виходить не знаю.
Але це працює, чому я безмежно рада.
Замовила подруга в мене «Півонії» для сестри (півонії – символ кохання та щасливого заміжжя, тому їх потрібно дарувати незаміжнім дівчатам).
Я намалювала, і вже віддаючи роботу запитала:
- А що хочеться тобі?
- Ти ж знаєш, що я хочу найбільше.
- Давай я спробую, — невпевнено запропонувала я.

Я знала, що вона давно хоче стати мамою. Вони жили з чоловіком 10 років, але дитинки не було. В Оксани були плани на навчання та кар’єру. Але як кожній жінці – хотілось, щоб бігало маленьке щастя, просилось на ручки, посміхалось і промовляло: «Мама»

Я сіла до столу і почала слухати себе: що я хочу намалювати, чим, вже чи ще не час?
Взяла пензлик, акварельні фарби і почалась магія.
Той день я буду пам’ятати завжди.
Я фізично відчувала енергетичні потоки, що пронизували моє тіло.
Це був неймовірний танець — душі, пензлика, фарб і наміру.

Не дарма мудрі люди говорять: перш ніж щось робити, проговори свій намір.
Робота пішла легко, без жодного переписування (в акварелі це і неможливо).
Закінчивши, я почувалась безмежно щасливою і наповненою.
За два дні оформила і з сердечними побажаннями подарувала.

Пройшов час.
Ніхто, нічого не писав, не телефонував мені.
За пів року я зустрілась з нею знову.
Бачу – поправилась. «Від гормональної терапії, напевно». – подумала я.

- А чому ви мене не вітаєте?! – запитала Оксанка.
- А з чим? - дуже обережно запитала я.
- Я ж вагітна!
Я мало не впала зі стільця.
Коли? Як? Ура! Нарешті!
- Розкажи мені, — прошу я.
- Бачте, як все гарно вийшло. Ви подарували мені ті гранати, я привезла додому і повісила в кухні на стіні.  В той час у нас гостювала знайома пара. Снідали під тою картиною, обідали, вечеряли. Коли ж подруга зателефонувала через два тижні та сказала, що вагітна,  я трішки засмутилась.

Картина подіяла, але не на мене.
А в понеділок мала запис до лікаря, на планові аналізи.
- У вас все добре, сказав лікар.
- Так, але вирішімо щодо мого лікування, - нагадала я.
- Якого? Ви ж вагітна.
Я не вірила ні почутому, ні побаченому. Але це сталось. Тому безмежно вам дякую.
Я тепер можу ті гранати давати в оренду іншим парам.»

Ми пожартували, обійнялись і ще погомоніли про наше, жіноче.

І після таких історій я закриваю очі на недосконалість своїх робіт, бо в них є щось інше.
Люблю символи та магію.
Дивіться, чим ви себе оточуєте, що говорить до вас та чи інша річ.
Це важливо.
Хто зробив? В якому стані? Відпустив річ легко, чи вимушено.
То все не просто так. І дуже цікаво.
Життя у всьому.

Мої гранати