Майже про кохання

Вона трапилася більше 10 років тому.
Я вперше їхала в Київ представляти свій ресторан "Гридниця" на туристичній виставці.
Осінь.
92 потяг Львів-Київ.
Купе.
Я готова до сну – без косметики, волосся – в хвостику, поздоровалась з своїми попутниками і швиденько вмостилась на другій поличці.
Заснула солодким сном.
В Києві, симпатичний хлопець з нашого купе, запропонував провести мене до виставкового центру. Я не відмовилась.
А після 18.00 в мене залишалось море часу до відїзду, тому я прийняла пропозицію подивитись вечірній Київ.

Переодягнулась в свою королівську оксамитову сукню і цілий день роздавала наші буклети, розповідала про Олеський замок та Гридницю.

Ввечері гуляти я не могла, бо приїхала майже гола – шкіряна куртка, сорочечка і тоненьки джинси.
Зуби стукотять.
Губи посиніли.
Тому гуляння – відпадало.

- Їдемо в торговий центр на боулінг!
- Їдемо, головне не на вулиці - погодилась я.
Але в торговому центрі ми пішли не на боулінг, а в спортивний магазин Columbia

- Цей чи цей? – показує мій знайомий 2 светри
- «Ніякий» - подумала я, бо це абсолютно не мій стиль. Але в голос сказала:
- Кому? Мені? Чому?
- Ти змезла, вся синя. Ніяких заперечень не приймаю.
- Зелений.
Ми пішли до каси.
Я була шокована від ціни і від турботи малознайомого хлопця.
Але мені було ТЕПЛО!!!

Ми більше ніколи не бачились.
Цей светер – мій улюблений.
Мій рятівник навіть не здогадується, що десь у Львові, є жінка, яка кожного разу одягаючи зелений светер Columbia посміхається, згадує його і дякує за ТЕПЛО.
І так вже 11 років