Мої батьки мали мрію — щоб кожна з трьох дочок жила легше і краще за них.
Тому збирали гроші на вищу освіту.
Тато довший час їздив працювати в далекий, холодний Сибір. Приїздив рідко.
Його приїзд завжди був святом!

Ми отримували цілий чемодан, наповнений вщент, шоколадними цукерками «Білочка» і книжками.
А влітку обов’язкова програма – подорож до Києва на атракціони.Мені 6, сестрі 3.
Ніч в потягу – і ми в цьому казковому, величезному місті.Тут тато дозволяв нам їсти стільки морозива – скільки хотілось!!
Я з’їла 2 порції, попросила третю. 13 копійок.Змогла подужати лише половину. Стою і реву біля смітника, витираю сльози, бо не вміщається, і шкода викинути.

Викинула....
Тато ще довго мене підколював "третьою..."Аж раптом ми побачили цього коника. Фотограф відразу почав нас припрошувати:
- Які гарні дівчатка, давайте зроблю вам фото на пам'ять!
Тато погодився, але тут постала дилема. В мене випали передні зуби. Фотограф говорив – посміхайся, будь природна. Тато ж казав – не посміхайся, щоб не було видно щербини.
Вони сперечались хвилин 10.Я вирішила посміхнутись, але стулила губи. Вийшла така фотографія.
Коли ми повернулись додому, отримали на горіхи ще й від мами.
- Чому ви не зняли колготки?
- Де біленькі шкарпеточки?
- Чому ти так неакуратно заплетена?
Це була пам’ятна подорож. А фото стало улюбленим.Можете уявити мою нереальну радість, коли я в Батумі побачила такого коника?!
Я просто плакала від щастя. Звичайно, зробила фото на пам'ять.
Але посміхаюсь тепер на всі 32Робіть те, що хочеться прямо зараз, бо завтра може не бути коника або морозива за 13 копійок..

І тата нема... він єдиний, біля кого я була маленькою дівчинкою..

Люблю вас
ваша Ярослава

Фото з коником, дубль 1.