Мені 30. Криза в роботі.
Особиста криза. Стосунки на грані розлучення.
Невідомість і пошук. Пошук чогось, що даватиме мені крила. Того, від чого буду літати сама.
Що не залежить від інших людей.

Я мала знайти ЦЕ в собі..
До 22 років я була творчою особистістю. Поки не почала працювати.
Плани, зобов'язання, відповідальність, обіцянки, тримати удар, бігти,
швидше, вище, сильніше..

Я загналась.
Моя душа перетворилась на випалену пустелю..
Крім почуття вини і почуття обов’язку я нічого не відчувала..
Темнота і тиша.
Смертельна тиша.

Раптом тоненький голосок нагадав про фарби. Потім голосніше.
Я гнала ці думки від себе, бо була «серйозною, відповідальною жінкою».
Яка творчість?!
А потім зрозуміла – або я починаю малювати, або мене чекає смерть.

Я вибрала життя.

Після того я по капельці відсікала і викидала зі свого життя все, що мене
стискало, руйнувало, обмежувало..
Цей процес триває до сьогодні.
І я вимірюю все тільки «шкалою щасливості»:
- Наскільки це зробить мене щасливішою?
Не кращою, не успішнішою, не багатшою, не відповідальнішою, не
правильнішою, не кращою, не гарнішою.
А ЩАСЛИВІШОЮ.
Все решта – попіл, який розвіється при першому подиху свіжого вітру.

Цінуйте справжнє, любіть всім серцем, радійте всією душею і літайте!

Нас для цього Бог послав на землю.
Знайти рай тут, на землі.